Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання.
Під мотивацією розуміють сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості. Основними мотивами навчання у школярів є: особистісний розвиток, інтерес, результат діяльності, бажання у майбутньому стати кваліфікованим спеціалістом, потреба у пізнанні нового.
Перспективу навчання учні вбачають у можливості саморозвитку, самореалізації, розширення світогляду, досягненні успіху, самостійності та незалежності. Важливість і користь занять поєднується із цікавістю, захопленістю, інтересом, а іноді з таємничістю та романтичністю.
У початковій школі навчальна діяльність всіх учнів підтримується переважно за рахунок самозадоволення, зростання самооцінки, самоповаги, усвідомлення необхідності навчання. Стимулом для цього є похвала, хороша оцінка. У старших класах цього вже іноді недостатньо. Кращим засобом є повага, визнання особистості.
Одним з дієвих прийомів стимулювання інтересу до навчання є створення ситуації успіху у школярів, які зазнають труднощів у навчанні, що досягається через: доступне на даному етапі завдання, що підтримує впевненість у собі; повага та визнання учня як особистості; забезпечення сприятливої морально-психологічної атмосфери в ході виконання завдань; евристичний та креативний підхід до організації навчання; диференціація допомоги у виконанні завдань.
Оскільки мотивація школярів до навчання є однією з основних складових навчально-виховного процесу, то спрямованість дій будь-якого вчителя визначається його прагненням і життєвою необхідністю підвищити рівень мотивації навчання учнів – від негативного і нейтрального до позитивного, відповідального, дієвого. І в цьому процесі визначені загальні прийоми діяльності: роз'яснення значущості навчання, розкриття перспектив подальшого життя, уміле застосування заохочення і покарання, впровадження в процес навчання дискусій, використання інтерактивних технологій.
При цьому важливе місце займають ігрові технології. Саме вони об'єднують в собі як емоційні (ситуація успіху, цікавість викладення матеріалу, моменти змагань), так і проблемно-пошукові (ситуація вибору, самоаналіз, нестандартність пропонованих в грі завдань, поступове підвищення їх важкості) стимули.
Підбираючи відповідні навчальній і виховній меті ігрові форми, спостерігаючи і корегуючи поведінку учня в ході гри, учитель отримує дієвий спосіб діагностики і формування мотивації навчання. Важливими при такому підході є спрямованість на самоорганізацію та проблемність навчання.
Слід зазначити, що в учнів накопичуються не лише знання, уміння та досвід творчої діяльності, але так само недоліки та прогалини у знаннях та навичках. Саме це й призводить до того, що учень починає відставати у навчанні.
Таким чином, кожному педагогу слід вчасно виявляти ознаки відставання у навчанні школяра. Тому визначені методи роботи вчителя, спрямовані на виявлення відставання у навчанні, а саме: спостереження; зворотній зв’язок у процесі навчання; спілкування з учнями під час управління їхньою навчальною діяльністю та поза уроками; залучення до ненавчальної діяльності: фізичної праці, технічної творчості, танців, пошуково-дослідницької роботи; раціональна робота вчителя на уроці і підготовка до нього. Такий підхід вимагає від учителя високих моральних якостей, фахових знань і педагогічної компетенції та визначає риси особистості вчителя: досконало володіти знаннями того предмета, якого навчає; любити дітей; знати і враховувати вікові особливості дітей у своїй роботі; вчити так, щоб пробуджувати цікавість до навчання, прагнення до знань; скрізь і у всьому бути власним прикладом.
Тому можна запропонувати певні шляхи формування мотивації школярів до навчання та підвищення їх навчальних досягнень:
1. Щоденна увага до кожного учня, визнання його особистості.
2. Своєчасна ліквідація прогалин у знаннях і організація оперативної допомоги кожному учневі, що відстає у навчанні.
3. Формування мотивації навчання як необхідного стимулу бажання учня до навчання.
4. Перехід до інноваційних методів навчання, що дають можливість розкрити потенційні можливості кожного учня, повірити у власні сили.
5. Організація навчального процесу з визначенням трьох головних видів складності під час пояснення матеріалу, його закріплення і оцінювання.
6. У підготовці будь-якої теми навчальний матеріал поділяти на кілька блоків.
7. Вивчення умов, в яких виховується кожна дитина, враховування їх у навчальній діяльності.
8. Співпраця з батьками, спільне формування педагогічної культури сім’ї.
Отже, справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати учнів у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховувати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці.
Комментариев нет:
Отправить комментарий